Виконавець: Козацькі
Слова і музика: народні |
Прощай той край, де я родився,
Де перву жизнь я іспитав,
Де козаком на свєт явився,
Рідній Кубані присягав.
Спустилось сонце за горами,
Погасла ясная зоря,
І ніч тихесенько спустилась
На різні землі і моря.
Спустилась нічка серед степу
І сон у торбі принесла.
Заснуло все чисто на свєтє,
Тільки росла одна трава.
Ой де ж ви, хлопці-запорожці,
Кубані вєрниє сини?
В турецьких горах пасли коней
І там балакали вони.
– Чого задумався, козаче,
Вставай, Семене, не лінись.
Сідай на камінь коло мене
І як женився розкажи.
А, може, ти ще не жонатий?
Тоді розказуй про дівчат,
Як перед ними ти божився.
Чого лежать, чого мовчать?
– Ну раз сидів я у коморі,
Де людям отдиху нема.
Неначе, дівчина Оксана
Мене руками обняла.
А раз сидів я у хатині,
Учився морщить постоли.
Неначе, рідна мати каже:
– Візьми ряднину постели.
Ой ти, Семене, ти Семене,
Ой ти нещасний сирота,
Ой де ж ти дінеся від мене
І хто сорочку полата?
І так я виріс сиротою,
І батька й матери нема.
Оставив дівчину Оксану,
Поклявся бити я врага.