Йшли корови із діброви, а овечки з поля.
Заплакала дівчинонька, із козаком стоя.

– Ти, козаче, сизий орлик, куда уїжаєш?
Та й на кого, та сизий орле, мене спокидаєш?

– Спокидаю, дівчинонька, другому такому
Та й не скажеш тієї правди, що мені самому.

– А як йому не сказати, як буде питати?
Він цілує, обнімає, правдоньку питає.