Меланка ходила, Васильков просила:
– Василько, мій тату, пусти мене в хату.

Бо я не гуляла та все жито жала,
Золотий хрест держала, золоту кадільницю.

Радитися, люди, до вас Господь буде.
А Богу свічку ставьте, а нам калач дайте.
З руками, з ногами, щоб бігав за нами.