Лисичка жила у лісі одна,
Ні з ким не дружила крім їжака,
Найкращі колєги – де він, там вона,
Та раптом нізвідки з’явилась біда:
І світлий ліс вона накрила,
Здригнулась сира земля,
Набрала міць проклята сила,
Розчавила маленьке немовля.

Два серця кричать, долю проклинають,
І очі горять, правди вимагають,
Споріднені душі розірвані навік
І недоречний тут пекельний сміх.

Хто вірить у мрію – її здійснить,
Поки надія в душі тремтить,
Що треба узяла лисичка руда
І в хащу страшенну чкурнула одна,
Де чарівник жив добрий, милий,
Дідусько міг все і вся,
Він повернув малу істоту,
Щоб радість в серцях жила!

Так дружба єднає, те що розірветься,
Так справді буває, лихо все минеться,
Їжак і лисичка вже разом і навік,
Лунає в лісі їх веселий сміх! (весь куплет – 2)

Лунає в лісі сміх!