Виконавець: Повстанські
Слова і музика: народні |
У лісі, у темному серед пахучих трав
Лежить козак ранений, лежить, неначе впав.
І рани завивають його вірні друзі,
І кров йому гамують, а він – неначе в сні.
В неділю дуже рано, як почало світать,
Біжить якась дівчина, до нас вона біжить.
Прибігла до милого, почала говорить:
"Ой милий мій, миленький, а що ж тебе болить?"
Болить мене серденько та правая рука,
Що куля поранила, куля більшовика.
Мила моя дівчино, я вже прощаюся,
Бо більше я вже не буду з тобов стрічатися.
Іди, іди додому, на мене не чекай.
Іди, іди додому та іншого шукай.
Дівчина, як почула, почала плакати:
"Мені уже додому нема чого іти".
Все легше, легше, легше в козака серце б’є...
Вже скоро день минає і нічка настає.
"Ви, вірні мої друзі, пишіть до родини,
Нехай вона приїде мене поховати".
Аж прийшла стара мати над сином ридає,
А старий, сивий батько – за сином вмирає.