Виконавець: Повстанські
Слова і музика: народні |
Мов олень той, що загнаний в болото,
Зацькований собаками в лісах,
Боролися ватаги там піхоти,
Кіннота йде за ними по слідах.
Паде з утоми військо по дорогах,
Не в силі кріса вдержати в руках,
А босі ноги пухнуть у знемозі,
Кривавлять рани в драних онучках.
І бій кипів... Останній, може, з боїв...
За полком полк ішов ворожих сил
І крикнув хтось: "У нас нема набоїв!"
Вполудне втихло – впав останній стріл.
Крізь заметіль вже видно: ворог близько
Останню кулю сам один козак
В чоло послав собі... й схилився низько.
І копнув трупа комуніст-хижак.
Зігнали всіх, забрали від них зброю –
Вірних синів святої боротьби...
І впав наказ, щоб власною рукою
Копали ми самі собі гроби.
Знеможені, ранені і побиті
Копали ми могили на полях...
Під оклик, глум і крик несамовитий
Московських військ, що стали у рядах.
"Готова вже могила всім одна" –
Сказали ми. А відповідь дав кат:
"Ось вам вільна соборна Україна.
Для вас нема ні ласки, ні пощад!
Та коли б з вас хтось ізложив присягу,
Що буде повік вірний Москві
І відречеться нині свого стягу,
То буде той щасливий і живий".