Очерет мені був за колиску,
В болотах я родився і зріс.
Я люблю свою хату поліську...
Я люблю свій зажурений ліс...

А поліське похмуре болото –
Пів-Полісся вода залила...
Тільки де-не-де хутір самотній,
Тільки де-не-де клаптик села.

Хоч у злиднях живемо, у бруді,
Та привілля яке по весні,
Коли виставиш вітрові груди
І летиш, і летиш на човні.

А вода і хлюпоче, і плаче,
Захлинається в лютій злобі,
Ну, скажіть, в кого серце гаряче,
Як весну по весні не любить?

І укриють безкраї простори
Білокурі чайки і човни...
Тільки слухай, як води говорять
В буйнім засвіті свята весни.

І не дивно, що любимо змалку
Буйну воду і буйні пісні...
Наше серце – це серце рибалки,
А життя наше – книга борні...

Очерет мені був за колиску,
В болотах я родився і зріс,
Я залишив цю хату поліську
І пішов воювати у ліс.