Там у Пеньках, на хуторі, під лісом
Відділ спочивати став,
А кат червоний точно вже розвідав
І окружать довкола став.

Там у Пеньках, на хуторі, під лісом
Юрко на стійці стояв.
Запримітивши, він вбігає в хату
І всім цю вістку подав.

Перший Гнатко – був смілий проводир,
А командир – славний Жук,
Мов орли Юрко й кучерявий Гомін,
Та славний наш Богун.

І крикнув Жук: "Гей хлопці, до зброї!",
А сам подався вперід.
Вдарила ката гостра куля –
Його у грудь ранить.

Витяг пістоль дрожачою рукою,
Голову тяжко ранить...
І крик чув: "Хлопці, боріться завзято,
Щоб рабами не вмирать!"

І ще не скоро смерть його приходить –
Кат живим його у руки взяв,
Виколов очі, розпікав залізо,
На ордени колки вбивав!

А друзі його боролися завзято,
Кат до них листи писав:
"Бандери, здайтесь, волос вам не впаде".
Гнатко їм відповідь дав:

"Ми – українські революціонери,
Червоному кату не здамось!
Знає кожний з нас, за що він б’ється,
Щоб рабами жить не довелось!"

Лиш друг Сівач один вернувся з бою,
В рідний терен перейшов...
Та не минула смерть його геройська –
І там його кат знайшов.