Вже більше літ двісті, як козак в неволі,
Понад Дніпром ходить, викликує долі:
"Гей, вийди, вийди із води,
Визволь мене, серденько, із біди".

Не вийду, козаче, не вийду, соколе,
Хоть рада б, не вийду, бо сама в неволі:
Гей, у неволі, у ярмі,
Під московським караулом у тюрмі.

Мене, молодую, козацькую долю,
Запродали в тяжку московську неволю:
Гей, у неволю, в кайдани,
Нерозумний ти, гетьмане Богдане.

Із ратищ козацьких серпи поробили,
А списи, шаблюки в коси поломили:
Де ж наші коні, соколи,
Самі козаченьки, як орли?

Коні наші в плузі, а козак за плугом,
Мужик виглядає за широким лугом:
Гей ти, козаче, покинь плуг,
Та й на коня і на волю в луг!