Місяць так ясненько світить,
І ясні зорі мигтять,
Стану під білу березу,
Буду на милого ждать.

Стала під білу березу,
Довго стояла сама,
Три ночі ждала милого,
Його нема і нема.

Місяць так ясненько світить
І ясні зорі мигтять,
Вони дівчині говорять:
– Йди, люба дівчино, спать.

Йди, сумна дівчино, спати,
Ти ся його не діждеш,
Ніж ясне сонечко зійде,
Довго тут ждати будеш.

Ніж ясне сонечко зійде,
Ніж ясні зорі зайдуть,
Віднині, люба дівчино,
Свого милого забудь.

Там у відкритому полі
Убитий стрілець лежав,
Піднявши вгору очі,
І серед поля прощавсь:

– Прощайте, браття і сестри,
І Україно моя,
Я думав, що вільний стану,
А ворог забрав життя.

Прощайте, браття і сестри,
І січовії стрільці,
Не дайте крукам-воронам –
Клювати очі мої.

Не жаль ми тих темних ночей,
Що я по полі блукав,
Но жаль ми тих карих очей,
Котрі я вірно кохав.

Місяць так ясненько світить,
Хмари високо гудуть,
Віднині, сумна дівчино,
Свого милого забудь.