Виконавець: Стрілецькі
Слова і музика: народні |
Йшли стрільці до бою в святу неділю,
Каждий з них покинув вдома дівчину.
Йшли вони до бою, встали на врага
Усі закричали: "Гей, ура, ура!"
Позаді за ними санітари йдуть,
Підбирають ранених, на нари кладуть.
Ой там старий батько окопи копав,
Він здалека бачив, як стрілець упав.
Він собі не вірить ще й очам своїм,
Приближаєсь ближче – аж то його син.
– Ой сину мій, сину, чого ти лежиш?
Чи ти, сину, ранен, чи вбитий лежиш?
– Я, тату, не ранен, я вбитий лежу,
Візьми штири дошки, збий домовину.
Взяв чотири дошки, збив домовину,
Ще й гірко заплакав по свому сину.
Вийшла стара мати: "Що ж то воно є?
Певно, син рідненький уже не живе?"
– Ой живе він, живе в темному гаю,
Висока могила на грудях йому.
Вийшов отець до саду, він волосся рве,
Пустив кулю в груди і сам скоро вмер.