Коли я прокидаюся, і коли в кімнаті, під сизий ранок,
Найдужче відчувається запах тютюнового диму,
Я думаю: хто віділлє кулю, на тому кінці мого життя?
Бо Київ – то Гарлем, що розтоплю в синій воді
Топлене сонце твоїх і моїх проречень.
Я дивлюсь на чорні леза дахів,
І будинки речуть, чом не живуть задля них?

Коли я чекаю, а ти не приходиш,
Я залишу тобі на столі тихий дотик.
Коли ти чекаєш, а мене все немає,
Зіграє мій блюз на балконі золотий саксофон...
Бо Київ то Гарлем, і у відблиску чорних вікон
Амбразура квадрату... Все було марно,
І шепоче розпечений сірий асфальт... Київ то Гарлем...