Гей там у Вільхівці, там дівчина жиє,
Від неї, мов від сонця, проміння ясне б’є.
Сміються карі очі, як зорі серед ночі,
Від неї, мов від сонця, проміння ясне б’є.

До тої дівчиноньки хорунжий заходив
І в синіх оченятах спокій душі втопив.
Чи в хаті, чи на полі він кляв нещасній долі
І в злості дві російські дивізії розбив.

Аж раз у темну нічку, як світ безжурно спав,
Таємними стежками москаль на полк напав.
Як лев, наш Черник бився, та й він вкінці зморився
І разом з товариством в неволеньку попав.

Тепер він машерує в далекую Сибір
І очі все звертає до ясних, ясних зір.
А скільки разів гляне, то Вільховець спом’яне
І дивиться так сумно в синіючий простір.