Не повернулись кораблі,
Всі потонули в двох синіх морях.
Слова-метелики злетіли,
Залишились на чарівних містах.
Безмежне поле – то її душа,
Але чому сумна вона, чому сумна?
Коли сумує – немає світла в небесах,
Сонце в хмарах, а колись вона

Приспів:
Коси відпускала з літом,
Танцювала з соловейком,
Заспівала квітів пісню,
Заплітала вербу і стояла,
В воду розпускала,
Трави колихала,
З вітром розмовляла.

Веселі квіти сумували
За весною, чекала душа,
Думки пливли вінками слідом
За водою в забуття.
Я заблукав її в лісах, полях,
А потім свіжим подихом з’явився на устах.
І неважливо хто там був на кораблях,
Знову тепло, нарешті вона

Приспів

Ти заблукав в її лісах, полях,
А потім свіжим подихом з’явився на устах.
І неважливо хто там був на кораблях,
Знову тепло, нарешті вона

Приспів (2)