Останній раз, цей дивний вечір для нас,
Я залишаюсь один, тяжкий напевно час,
Краплі сліз, а серце біль розриває,
Чи ще побачу тебе я себе запитаю.
Твої вуста, твій погляд незабутній,
Мене схопили в полон, і я забув про майбутнє,
Минають дні, все поступово зникає,
Але моє кохання не вмирає,
Якби забути про всі мої бажання і мрії,
Заплющить очі і вмить пригадую дні я,
Коли ще вчора світанок ми зустрічали,
А вже сьогодні життя минає дедалі...

Мої провини, пробач всі мої образи,
Коли я втратила тебе, я все відчула відразу...

Пробач кохана за те, що вже не я проводжаю,
Та знай, тебе лише люблю, лише люблю, лише тебе я кохаю!

Десь на землі там де вітер співає тобі мою пісню,
Руки чужі приголублять тебе, а на серці так тісно,
Десь уві сні я бажаю тобі хай збуваються мрії,
Твої на землі де ніхто вже тебе так як я не зігріє.

Своїм життям ми живем, своїм життям, коханням, мріям,
Грієм серце одне одному вогнем, який вже тліє,
Багато слів про кохання в своїх текстах висвітляють,
Але хоч трошки би відчути ті моменти, компліменти,
Відчуття, страждання, страх, самобуття.
І знов тяжка хвилина, знову паузи в диханні,
Коли серце так тремтить, що аж не чуєш її голосу,
Тільки свої страждання, бути чи не бути,
І от слова, які ти так не хотів чути.

І я завжди розумів – важко буде без тебе,
Але ти будеш моя – бо іншої не треба,
Я не можу позабути твоєї краси,
Причарувати мене могла лиш тільки ти.
Ось так живу без життя, живу й надії не маю,
Чому не я пісні, про щастя співаю,
Чому вже інший тепер чудові квіти дарує,
Під ніжний подих вночі тебе він цілує.

Нове життя розпочнеться, нові турботи,
Ти позабудеш мене, як пісні давньої ноти,
Забудеш давні літа, мої цілунки я знаю,
Їх не повернеш а життя йде далі.

Мої провини пробач всі мої образи,
Коли я втратив тебе я все відчув відразу,
Пробач кохана за те що вже не я проводжаю,
Та знай, тебе лише люблю...

Десь на землі там де вітер співає тобі мою пісню,
Руки чужі приголублять тебе, а на серці так тісно,
Десь уві сні я бажаю тобі хай збуваються мрії,
Твої на землі де ніхто вже тебе так як я незігріє.

Прощавай, це кінець, кінець нашого кохання,
Лезо в серце моє, хвилини шоку, потім стаждання,
Я б ніколи не хотів, щоб це почув хтось від своїх коханих.
Чому? Тому що це так боляче втрачати обраних,
Мов іскри вогнища на голе тіло,
Мов постріл в серце, і все, душа вже відлетіла.
До кінця не розбираємось, де вчинили правильно, де ні,
Тільки Бог нам може допомогти знайти декілька спільних мов,
Відтак, будь ласка, Боже... Бережи нашу любов!