В чистім полі край дороги
Там Іванко плугом оре.
Поле оре, засіває.
Засіває ще й скородить.
Ще й скородить, Бога просить:
– Вроди, Боже, густе жито,
Густе жито, золоте стебло,
Золоте стебло, срібний колос.
Як вродило густе жито,
Золоте стебло, срібний колос,
Став Іванко думать, гадать,
Як те жито в полі прибрать.
Зібрав женців, сто молодців,
Сто молодців, добрих людців.
В полі кіпок більш як зірок.
Зробив стожок, високий вершок.
На тім стожку ворон сидить.
Ворон сидить, у даль глядить.
Став Іванко думать, гадать,
Як ворона з поля зігнать.
Лук направля, вгору стріля.
Став той ворон та й промовлять:
– Ой Іванку, не треба стрілять,
Стану тобі я в пригоді.
Буде іти дрібен дощик,
Накрию я тебе крилом.

("Добрий вечір!" – промовляючи).