Якщо із див земних вважать найпершим жінку,
Тоді з жінок найбільше диво – українка,
І світ ще взнає (я упевнений у тому)
Про цей феномен!..

Зійшло б натхнення на самого Рафаеля,
Петрарку й Данте, Леонардо й Ботічеллі
(І не боюсь я цих високих паралелей!),
Якби зустрілась їм українка
В миру чи в церкві хоч на хвилинку...
Так сталось би, якби, якби!..

Моя терпляча українська Белла донна,
Мені ти мила хоч босоніж, хоч в короні,
На полотні музейнім і простім картоні,
І на іконі!..

Ти ж красивіша за Мадонну Рафаеля,
За Мону Лізу, за Венеру Ботічеллі,
І не боюсь я цих високих паралелей!..
Своїх Лауру і Беатріче
Петрарка й Данте забули б тричі,
Якби зустрілась їм українка,
В миру чи в церкві, хоч на хвилинку!..

І хай інакші часи настали,
І зовсім іншими планета й людство стали,
Нове мистецтво, нові поети...
Але, вкраїнко, попри усе те...

Перед тобою, моя мадонна,
Я на колінах в твоїм полоні
Стою смиренно краси велінням,
Любові повний і поклоніння!...

Моя вкраїнко,
Моя мадонна,
Ти ж вікопомна любов моя!..