Барвисті бліки на вулиці
Розмокнуть, зникнуть й не збудуться
Папером потоки каламутності
Що душать надміром відсутності

Каміння – насіння неживої вроди
Стираю до крові, фарбую сходи
В повітрі розбите сяйво води
Не зможу, не встигну й повернуся туди

Де так сяють в липні сонечки мої (мої)
Де зникає день й народжує нові (рядки)
Де немає болю і завжди весна (твоя)
Я повернуся туди, я знайду слова

Що зруйнують відстань, знищать прірви лід
І теплом овіє і врятує світ (твоя краса)
Не від страху і не болісна сльоза
Я забуду все, чим жиє тут моя душа... зима...

На сонці застигнуть останні
Під ранок їх також не стане
І хвилі шепочуть: незнайдене згуби
Замучать, задушать, і винесуть туди