Відлітають у вирій думки мої літні
І махають ледь-ледь журавлиним крилом.
Відлітають мої теплі мрії блакитні,
І осіння журба вже лягла на чоло...

Не тужи, не сумуй, що літа проминули,
Заспокою себе та не стримаю сліз.
Я все більше і більш озираюсь в минуле,
Бо уже із гори покотився мій віз!

А в долині тумани густі, сиво-білі,
Не розвієш ніяк, хоч махай на всебіч,
Перед ним усі безпорадні й невмілі,
Просто вечір прийшов, а за вечором – ніч!

То ж ти пий, веселись, не плекай в серці тугу,
Ще життя не зійшло до швидкої ріки,
Ти радій, що воно не повториться вдруге,
І що в світі оцім ти єдиний такий!

Не тужи, не сумуй, що літа проминули,
Заспокоюй себе, бо підеш у небуть,
Ти все більше і більш озирайся в минуле,
Щоб побачить ясніш свою милу майбуть!

Не тужи, не сумуй, що літа проминули,
Ще життя не зійшло до швидкої ріки,
Ти все більше і більш озирайся в минуле,
Щоб побачить ясніш свою милу майбуть! (весь куплет – 2)