На розпутті кобзар сидить
Та на кобзі грає;
Кругом хлопці та дівчата –
Як мак процвітає.

Грає кобзар, виспівує,
Вимовля словами,
Як москалі, орда, ляхи
Бились з козаками.

Як збиралась громадонька
В неділеньку вранці;
Як ховали козаченька
В зеленім байраці.

Грає кобзар, виспівує –
Аж лихо сміється...
"Була колись Гетьманщина,
Та вже не вернеться..."

Умовк кобзар, сумуючи:
Щось руки не грають,
Кругом хлопці та дівчата
Слізоньки втирають.

Пішов кобзар по улиці,
З журби як заграє!
Кругом хлопцi та дiвчата
Слiзоньки втирають.

Пiшов кобзар по вулицi –
З журби як заграє!
Кругом хлопцi навприсядки,
А вiн вимовляє:

"Нехай буде отакечки!
Сидіть, діти, у запічку,
А я з журби та до шинку,
А там знайду свою жінку!
Найду жінку, почастую,
З вороженьків покепкую!"