Зосталася стара баба
Сама ночувати,
Похрестила вікна й двері
І вляглася спати.

Як вилізла аж на піч,
Місце похрестила,
Коли чує – щось товчеться...
Це ж нечиста сила!

Баба з печі вмить схопилась
І до ікон пнеться,
А нечиста тая сила
Ще дужче товчеться.

І зняла вона ікони,
Бігала, впрівала,
А нечиста тая сила
Своє виробляла.

Усе діжкою товклася,
Де вода стояла,–
То товклася, то плавала,
Аж хвилі ганяла.

Вибігає баба з хати
І несе ікони:
І Варвари, і Осафа,
Й святого Миколи.

Біжить вона до попа,
Гука: – Божий сину,
Ідіть швидше та вигоньте
Нечистую силу!

Тут піп хреста одіває,
Другий хова під піджак,
Ну, а третій – замість ціпка
Та ще, може, від собак...

Назбиралось душ із сорок
Та й ідуть до хати,
Щоб нечисту тую силу
Звідти виганяти.

Увіходе піп у хату,
Хреста він виймає...
– В діжці, в діжці,– кричить баба,
І піп заглядає.

От заглянув він у діжку –
Назад оступився:
Замість чорта у цій діжці
Пацюк утопився!