Що у нашого попа
Та злодій Микита
Туди-сюди та й украв
Цілу мірку жита.
Він украв, заховав,
Пішов сповідаться,
Та й надав же йому чорт
Попові признаться.
Лаяв, лаяв його піп,
Тягав за чуприну
І сказав же він йому:
– Ступай, сукин сину!
Як не буде в мене жита,–
Не матимеш щастя
Й до тих пір тобі не дам
Святого причастя!
У неділю рано-вранці,
Вигнувшись, Микита
До попової хатини
Попер мірку жита.
Він доходить до хатини,
Двері відчиняє,
Але чогось його піп
В хату не пускає.
А попові на той час
Не Микита сниться:
Його саме обнімає
Товста молодиця.
Ну і, звісно, чим у них
Кінчилося діло,
А Микита у кутку
Сидів собі сміло.
Піп питає:– Хто це там?
– Я,– каже Микита.
– Ти чого сюди забравсь?
– Припер мірку жита!
– Ну, ступай собі додому,
Та щитай за щастя,
Завтра рано ти прийдеш,
Получиш причастя.