Ой поїхав чоловік у поле орати,
Я сказала бригадиру, щоб зайшов до хати.

Приспів:
Тра-ра-ра, тра-ра-ра, щоб зайшов до хати.*

Засвітила в хаті світло, сіли коло столу,
Подивилась й у вікно – йде милий додому.
– Бригадире, бригадире, що тепер робити,
Чоловік іде додому, буде мене бити.
Ой іди ж ти, бригадире, та сядь у куточку,
А я скажу чоловіку: підсипала квочку.
– Добрий вечір, моя жінко, а що тут чувати?
Чи топила, чи варила? Давай вечеряти!
– Я топила, я й варила, но воно ще гаряче,
Підсипала білу квочку, мабуть, вона утіче.
– Ой ходімо, моя жінко, ой ходімо та провір,
Бо ти кажеш – біла квочка, мені вдався бригадир.
А взяв чоловік ремінь на два кінці –
Довелося бригадиру, довелось і жінці.
А іде бригадир рано на бригаду,
А розбита голова спереду і ззаду.
– Оце тобі, бригадире, за твої учинки,
Нема дома чоловіка – не ходи до жінки.
– Доки буду жити, в бригаді робити,
То не буду до чужих жінок заходити.
– Доки буду жити, чоловіка мати,
То не буду бригадира в хату зазивати.