Бодай била-м не росла, за кого я пішла,
Ні сякий, ні такий, до роботи не швидкий.

Такий гіркий, як полин, що не можна жити з ним!
Поки жив – не любила, як умер – не тужила.

І не буду тужити, бо не било з ким жити!
Як на лаві лежав, іще било трохи жаль.

Як узяли тіло з хати, можна било погуляти,
Поховали під дзвіницев, приложили маглівницев.

Лежи тепер, трупе, в ямі, не раз ти кляв моїй мамі.
Лежи, лежи, бодай не встав, чей би ми-сь ліпше дістав!