Журилася попадя своєю бідою:
– Горе мені тяжкоє, що піп з бородою!

Приспів:
Так мені тяжко, так мені нудно,
Та за бородатим попом жити трудно.

Та й як піду я до церкви богу молиться;
Як гляну на бороду, не стану хреститься.

Та пойду я з попом на бесєду,
А на бесєді треба з попом сісти;
Що гляну на бороду, не візьмуся їсти.

Та як стала попадонька та попа просити:
– Чи не можна, мій батюшко, бороди оббрити?

– Ой нельзя-бо, попадонько, сего учинити,
Боюся уладики: то за се, мать, буде бити.

Продавала попадонька кури, гуси, індики,
Запрягала коні-брики – їхать до владики,
Щоб позволив мойму попу бороду оббрити.

– Доров-доров, уладика, щось маю спросити:
Чи позволиш мойму попу бороду й оббрити?
То сама буду платити.

Та й як вийшов уладика з нової палати –
Не попаде попадя, куди й утікати.

Що як глянув уладика карими очима,
Попоочиняла попадонька двері плечима.

Та як став же владика закони читати,
Та давай же він попа да благословляти.

– Як не буде тебе, піп, попадя любити,
То велю тобі віжки намочити,
Та всім часом попадоньку гарно покропити.

Та ’к почула попадя се благословенне:
– Та спасибі ж уладиці за сеє кропило,
Що за бородатим гарно жити научило.

Приспів:
Так мені гарно, так мені славно!
З бородатим жити прекрасно!

Та спасибі уладиці за святую воду:
Люблю попа молодого і бороду його.

– Та ’к піду я до церкви та богу молиться,
Що як гляну на бороду, то гарно хреститься.

Що ’к позовуть нас з попом, з попом у бесєду,
А що у бесєді треба з попом вмісти сісти;
Що як гляну на бороду, аж солодко їсти.