Скільки наслухались життя прокльонів,
Чим далі, тим більше на кілька мільйонів.
На день, на ніч – і знову маєш ніц,
Нічого вже не маєш і далі проклинаєш!

Кажуть, влада знищує мрії...
А ти сидиш і це твої дії?
Сидиш, говориш і їдеш мозгами
І вже тоді смерть підкрадається за нами

Звичайно, сьогодні влада зовсім погана,
Словами не зробиш, аби вона краща стала.
Жалієш себе, і плачеш, і ридаєш,
А потім сам придурків обираєш.

Розказуєш усім, що вибору немає,
Маєш в руках силу та чомусь прогниваєш.
Борімося, брати, з відкритими очима,
Тоді нарешті слава і до нас таки долине!

Бо ми раби.

Плачеш і розказуєш, який ти герой,
Ой! А насправді лиш на сраці геморой,
Вигукуєш гасло: "Я б зробив краще",
Роби, невже ти герой? – Ледащо!

Так, ми ще раби, клянемо своє
І думаєм, як добре щось вкрасти чуже
Та невже варто їхати звідси повально,
Відпрацьовувати анально (орально?).

Морально ми найвищі! Хіба ми найвищі?
А в чому найвищі? А чому найнижчі!?.
Нижчі, нижчі, бо ми ще раби,
Лизати сраки, щоб назбирати на гриби...

Несе Галя воду, коромисло гнеться,
А Іванко плаче, піде і нап’ється.
Ой на горі два дуби, ой на горі два дуби,
А ми знов своє клянем, бо ми раби.

Бо ми раби,
Ми раби, ми раби, ми раби, ми ще раби?