Ой з-за лісу, із за темного,
Із-під чорного гаю,
Як крикнули та козаченьки:
"Утікаймо, Нечаю!

"Ой як же ми, козаченьки,
Будем утікати,
Свою славу козацькую
Під ноги топтати?"

Ой поставив та козак Нечай
Та сторожу на місті,
А сам пішов до кумасеньки
Щуки-риби їсти.

Не вспів козак, не вспів Нечай
Кінець столу сісти,
Подивиться у віконечко –
Аж нема сторожі в місті.

Не вспів козак, не вспів Нечай
Щуки-риби їсти,
Ой як гляне в віконечко –
Аж ляшеньки в місті.

Ой як крикне та козак Нечай
На джуру малого:
"Сідлай, хлопче, сідлай коня вороного,
А під мене та другого!

Ой підтягай, милий хлопче,
Попруги істуга –
Буде на ляхів, на тих панів,
Велика потуга!

Не вспів козак, не вспів Нечай
На коника сісти,
Як став ляхів, як став панків,
Як снопики, класти!

Не вспів козак, не вспів Нечай
На коника сісти,
Як став ляшків, як став панків,
Як капусту, сікти.

Обернувся козак Нечай
Од брами до брами –
Виклав ляшків, виклав панків
У чотири лави!

Ой як глянув козак Нечай
На джуру малого –
Кладе джура, кладе малий
Ще й лучче од його!

Ой як гляне козак Нечай
На правую руку –
Не вискочить кінь козацький
З ворожого трупу!

Ой як гляне козак Нечай
Та на лівеє плече –
За ним річка кривавая,
Що й конем не втече!

Не за великий час,
Та за малу годину
Покотилась Нечаєва
Голівонька в долину.

Ой збіглися та козаченьки,
Стали сумувати:
"Ой де б же нам Нечаєве
Тіло поховати?

Ой зійдемось, миле браття,
На високу могилу
Та посадим, миле браття,
Червону калину,
Щоб зійшла лицарська слава
На всю Україну!"