Дала-с мене мати
Далеко від себе,
А би-м не бувала
Гостеньком у тебе.

Не бувала рочок,
Не бувала другий,
Аж ми заболіло
Серденько від туги.

– Пусти мене, милий,
До броду по воду,
Най ся довідаю
До свойого роду.

– Не пущу тя, мила,
До броду по воду,
Бо ти скажеш роду
Про свою пригоду.

– То я вирву квітку
Та й кину на воду,
Нехай пливе квітка
Аж до мого роду.

Вийшла стара мати,
Вийшла воду брати,
Взяла квітку в руки,
Стала пізнавати.

– Квітко моя, квітко,
Чого ізов’яла?
Донечко рідненька,
Чи-с не хорувала?

– Ой була я хора
І не цілих три дні,
За лихої долі
Побили м’я злидні.

Мамо моя рідна,
Брати-голуб’ята,
Приїдьте до мене
Весною на свята.

– Квітко, наша квітко,
Сестро наша рідна,
Як до тебе прийдем,
Коль ти дуже бідна.

– Іглою зашию,
Праником заперу,
Приїзджайте, рідні,
Гойний стіл приберу.