Ой ішов козак попід ліс,
Там женці жали жито, овес.

– Помагай боже, – він сказав,
Про свою милу запитав:

– Твоєї милої тут нема,
Два роки тому як померла.

Ой йди козаче на цвинтар,
Там знайдеш рожу й конвалію.

Три рази цвинтар обійшов,
Рожі й конвалії не знайшов.

А як четвертий раз пішов,
Конвалію й рожу віднайшов.

– А хто ж там ходить по гробу,
Хто ж там толочить конвалію?

– Ой мила, мила, я милий твій,
Де ж ти поділа перстенець мій.

– А я у гаю гуляла,
Перстенець срібний загубила.

– Я твою хустку шанував,
Шаблю, рушницю витирав.

Шаблю, рушницю витирав,
Сльозами її полокав.

Коло серденька її сушив,
Щоб тобі, мила, її доручив.