Часом як стисне подихом груди
Затягне шворку німою рукою:
"Все в тебе буде: дім і любов,
Тільки ніколи не буде спокою!"

Кармічний вирок за миттєву слабість
Вріжеться в душу болем народу
Рветься на волю, рветься із тіла,
В даль, у безмежну погибель-свободу.

Не змити кров’ю, ані сльозами
Живими віршами не замолити
Не вирубати сокирами
Багатством-дарами не задурити.

Гартований смертю, важчий з віками
Молоді душі затер до дір,
Ніякі люди – сто чортів з вами!
Гей, хлопці з лісу, спускайтеся з гір!

Підемо, підем. Та й погуляєм
Червоного півня пустим над дахом
Заведе пісню, а ми її знаєм
Байдужі очі обійме жахом.

– Гей, хлопці з лісу! У відповідь – тиша
Тіла лягли в землю, душі злетіли
Знов стисне груди, спасіння в поетах
Бо Чорні гори осиротіли.

Вічність надасть словам охорону
Завтрашня слава інших зігріє
Я знаю ми виживем крізь заборону
І збережене сім’я знову посієм.

Я знаю ми виживем, змовкніть трембіти
Залізне терпіння ніколи не трісне
І коли прапор честі візьмуть наші діти
Радісно й свято народиться пісня.