– Хлопці чи чули, як сурма по нас голосила?
Сила ворожа закрила до волі нам шлях...
– Пане хорунжий, якби ж то була просто сила, *
Ми б тою силу давно вже тримали в руках.

– Плакали верби над долею нашою злою,
Тільки й було того щастя на мент, на ковток...
– Пане хорунжий, ми йшли не намарне до бою; **
Щось таки, бачите, виросло з наших кісток!..

– Щось таки виросло, кажете?.. Так, правда ваша, –
Але ж дивіться, як глушить те зілля осот!..
– Пане Симоне, то коникам завтрашнім паша,
А хто на коників сяде – досягне висот!

– Хлопці, то що ж: вам не шкода й життя молодого? –
Ваші кохані вже правнуків няньчать своїх...
– Пане Симоне, ми з тим нині ближче до Бога,
Щоб не за себе молитись Йому, а за них.

– Що ж, Україні не вік вікувати сумною,
Ми ще народимось в наших онуках не раз!
Хлопці, я дякую вам, що були ви зі мною,
Хлопці, я дякую долі, що був біля вас! (ост 2 рядки – 2)