Чи ми ще люди на своїй землі?
Хто нас явив і ми кого народим?
Чужого щастя вічні ковалі,
Дешеві слуги дорогих народів...

Ми не раби, бо пнемося в пани,
Бо вже й забули звичаї поганські
І у панів випрошуєм штани,
І жупани доношуємо панські.

І панську мову пріємо й вчимо,
Бо у своїй вже й слів бракує нині,
Ми по своєму тільки мовчимо,
Німі в Німеччині, німі і в Україні.

Побожно дивимося в чужий розумний рот,
Хоч в тому роті розумієм тільки їжу,
Ще живемо якось, хтось інший би не вижив,
Їй Богу, все таки, великий ми народ.