А я стою під калинов, калина сі хилить,
А я плачу за миленьким, а мамка сі дивить:
– Ой чо ти сі, калинонько, в долину зігнула?
Не плач, не плач, моя донько, бо-с не єго була.
– Я не плачу, моя мамко, я собі співаю,
Я втратила миленького та й вже не спіймаю.
Нема мого миленького, нема мої квітки,
Та пішла би-м визирати, та не знаю, відки.