Виконавець: Суспільно-побутові (станові) пісні
Слова і музика: народні |
– Калино, калино, чого в лузі стоїш?
– Стою та й думаю, як зацвісти маю:
Зацвіту біло, пташки обдзьобають,
Зацвіту червоно, пани обламають.
Сумне, сумне дівче, сумне невеселе,
Три ночі не спало, дрібний лист писало,
Дрібний лист писало та й на почту дало
До того жовніра, що вірне кохало.
Ой жовнір вставши, той лист прочитавши,
Тяженько зітхнувши, кохання спімнувши.
– Ой пане ж, мій пане, пусти мні додому,
Пише лист дівчина, що вже має сина.
– Жовніре, жовніре, дурний розум маєш,
Ніхто не питає, ти сі сам признаєш.
– Ой пане мій, пане, то є сиротина,
Богу душу даю, що моя причина!
– Запрягай, жовніре, коня вороного,
Ой ми поїдемо аж до роду твого.
Ой їде він, їде, ворота втвирає,
Приходить родина, жовніра витає:
– Жовніре, жовніре, нещасна година,
Хорує без тебе молода дівчина.
Ввійшов до світлоньки, дівчина хорує,
Узяв цілувати, сердешно цілує.
– Цілувала би-м тя нещасна година,
Цурає мні сі вся моя родина.
Най би то родина, а й то отець, мати,
Нема кому мені лижки води дати!
– Хоруй, любко, хоруй, господь бог з тобою,
Як сі вихоруєш, озьму шлюб з тобою.
Дівчина встала, як не хорувала:
– Давай, мати, шати, до шлюбу ставати!