– Чи не будеш, дівчинонько, за мною тужити,
Як я сяду та й поїду цісарю служити?
– Ой не буду, козаченьку, не буду, не буду,
Ти за горов, я за другов, за тебе забуду!
Як виїхав козаченько за перші ворота,
Не бере ся дівчиноньки ні сон, ні робота.
Як виїхав козаченько за густії лози,
Обливають дівчиноньку дрібненькії сльози.
Біжать, біжать за козаком три післанці пішки:
– Ой вернися, козаченьку, вмирає матуся!
– Хоть вмирає, пропадає, я вже не вернуся!
– Ой вернися, козаченьку, вмирає ти тато!
– Хоть вмирає, пропадає, – жаль ваги не має!
– Ой вернися, козаченьку, вмирає дівчина!
– Треба ж конем борше гнати, аби ю застати!
Ой уходить козаченько до нової хати:
– Вийди, вийди, голубонько, красненькая, злота!
Ой уходить козаченько до нової хати,
Молодую дівчиноньку стали убирати.
Молоденьку дівчиноньку на смерть убирають,
Молодого козаченька водов відливають.
– Ти казала, що не будеш за мною тужити,
Тепер, така молоденька, підеш в землю гнити!
Ручки мої біленькії, чо-сте тихо стали?
Як я їхав до Варшави, ще-сте ся прощали!
Ніжки мої біленькії, чо-сте ся зложили?
Як я їхав до Варшави, ще-сте виходили!
Очка мої чорненькії, чо-сте ся стулили?
Як я їхав до Варшави, ще-сте ся дивили!
Брови мої шовковії, що ви гадаєте?
Чом до мене, бідненького, не поморгаєте?
Губки мої тоненькії, чо-сте ся стишили?
Як я їхав до Варшави, ще-сте говорили!
Молодую дівчиноньку до гробу спускають,
Молодого козаченька водов відтирають.
– Будь здорова, дівчинонько, моя люба доле,
Ти до мене, я до тебе не прийдем ніколи!