Виконавець: Суспільно-побутові (станові) пісні
Слова і музика: народні |
Ой у горах сніжок упав,
А молод жовнір із коня впав,
Склонив свою головоньку
На зелену муравоньку;
А єго кінь дуже щирий
Копле землю зо всей сили.
Та став жовнір вже вмирати
І з коником розмовляти:
– Не стій, коню, надо мною,
Бо я виджу щирість твою.
Іди, коню, додомою
Цісарською дорогою.
А там будуть женці жати,
Не дай їм ся в руки взяти
І по собі поїжджати.
Прийдеш, коню, конець села,
Ой та заржи йа звесела,
Підеш, коню, під ворота,
Ой та заржи, як сирота.
Вийде до тебе стара мати,
Буде ся тебе питати:
– Ой коню ж мій вороненький,
А де ж мій син молоденький?
Чи ти єго в війні згубив,
Чи ти єго в морі втопив?
– Ані я го в війні згубив,
Ані я го в морі втопив;
Уже твій син оженився
І взяв собі молодицю –
Зелененькую травицю;
Возьми, мати, піску жменю,
Посій єго на каменю:
Коли той пісок зійде,
Тогди до тебе син твій прийде!