Ой там при долині, гарматами зритій,
Лежить не віднині січовик убитий.

Козацькеє тіло від вітру зчорніло,
А личко розквітле зів’яло, змарніло.

Не заплаче мати та й над головою,
Не посадить м’яти на могилу твою.

Береза не зронить листків на могилу,
І дзвін не задзвонить, не сповістить милу.

Не викує, брате, літ твоїх зозуля,
Закує з гармати ворожая куля.

Один бір заплаче нишком серед ночі
І ворон закряче, виймаючи очі.

Одні рано-вранці вітри заголосять,
Вовки-сіроманці кістки порозносять.

І кров по долині накриє мурава,
Та слава не згине, стрілецькая слава!