Поворожи собі на каві моїх очей.
Злий серця віск в криницю долі, лиш жаль ночей.
Віддай життя і насолоду за пісні сум і серця вроду,
І не вмикай сьогодні світло для моїх дум.

Життя зійшло за ґрати смерті, і падав сніг,
І віхола змітала квіти за твій поріг.
Мене чекав, тобі здавалось, дурманом серце наливалось,
А кава стигла, застигала, хоч був вогонь.

Вогонь загас, до підвіконня взялась сльота,
Нас було троє – ми з тобою, і наша самота.
Ні дощ, ні віхола, ні вітер не принесуть назад ті квіти,
Бо наші очі не радіють теплу долонь.

Поворожи собі на каві моїх очей.
Злий серця віск в криницю долі, лиш жаль ночей.
Віддай життя і насолоду за пісні сум і серця вроду,
І не вмикай сьогодні світло для моїх дум.

Поворожи собі на каві моїх очей...