Світе тихий, краю милий, моя Україно,
За що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш?
Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась?
Чи ти діточок непевних звичаю не вчила?

Молилася, турбувалась, день і ніч не спала,
Малих діток доглядала, звичаю навчала...

А між ними і землячки де-де проглядають,
По-московській так і ріжуть, сміються та лають
Батьків своїх, що змалечку цвенькать не навчили
По-німецькій, а то тепер і кисни в чорнилах!

Україно, Україно! Оце твої діти!
Твої квіти молодії, чорнилом политі.
Московською блекотою в німецьких теплицях
Заглушені. Плач, Україно, бездітна вдовице!