Важким простирадлом обгорнуло.
В вологий ліс затягнуло.
Обличчя вкрило туманом.
Крику не чуть.
Сірий шлях. Купа каміння.
Мерці оточили – не мають облич.
– Ми крадемо живих.
– В нас немає облич.
Поле. В полі могили.
Сірі кам’яні плити.
– Нам важко дихати.
– В нас немає облич.
Кам’яні сходи. Сходи до неба.
До неба мерців. За небом мій світ.
Вгору по сходах – текла, врятувалась, прокинулась.
Але відчувають ноги
Сірий пил. Але чую голоси:
– В нас немає облич.
– Нагодуй нас!
Це – сни. Щезни!