Самотньо у замку сьогодні,
Панна ходить одна
По темній смужці безодні,
Печальна і сумна.

А темні величні брили
Стін замкових, океан
Зливаються з її тілом,
Вплітаються в її стан.

У пошуку буйного цвіту
Блукає душа її,
І радощів денного світла
Благає панна в пітьмі.

А морок закручує в танці
Безвиході, болю, жури
І слів закривавлених вранці,
Невиплаканої сльози.

Не буде ніколи нічого –
Ні сповіді, ні каяття,
Лиш вічна у муках дорога
По шляху свого небуття.