По краплі із кубка – у кров, у кров,
І знову копита стугонять у скронях...
А ти вже усіх ворогів зборов,
І у двір переможно влітають коні.

І ось я – побіля твого сідла
Уже подаю із водою дзбанок,
А ти промовляєш якісь слова,
І я натираю бальзамом рани...

А потім, немов у лихому сні,
Ти ноги устромиш в важкі стремена...
І я у кубку, в вині, на дні
Угледжу, зблідла, твої рамена.