Там, за лісом сонце засіяло,
Зеленіла там трава.
Наша сотня в похід вирушала –
Лісом неслася луна.

Попереду сотник наш мандрує,
Як той орел степовий,
А над нами синьо-жовтий прапор
Наш повстанський бойовий.

А дівчина з хати виходила,
Сльози капали на грудь:
"Будь, мій милий, живий та здоровий!
Повертайся, не забудь!"

"Не забуду я тебе, кохана,
Поки в світі жить буду.
Ту хустинку, що ти дарувала,
Під серцем носить буду".

Хто з дороги нам не хоче стати,
Тому горе і біда.
Темний ліс – це наша рідна хата,
Страва наша – хліб, вода.

Є в нас кріси, танки і гармати,
Скоростріли гуркотять.
Гей виходьте ті, що окупантів
Ненавидять, не хотять!