То не грім загримів, то не дзвін задзвенів,
Не столітні дуби затріщали,–
То лихі вороги на наш край дорогий,
Мов голодні вовки, нападали.

І на нашій землі в своїй хвилі грізній
Ураганом важким прокотились,
І в годину грізну дорогую Вітчизну
У пожарі і крові топтали.

Гей, злодюго, трясись, утікай чимскоріш,
Бо господар додому вертає,
А ти, темная ніч, проходи чимскоріш,
Україні хай сонце засяє.

Де ж ті вірні сини, де поділись
Де ж ті лицарі грізні, завзяті?!
Чом вони не стають, чом вони
Батьківщину свою ратувати?