Висло літо бабине, росами увінчане,
Як чиясь розлука, як чиясь печаль,
А в саду осінньому сумувала дівчина
І тулилась павутинка до її плеча.

Приспів:
Все з’явилось враз моєю казкою,
Як ішов знайомою стежинкою,
І відчув, до дівчини прив’язаний
Бабиного літа павутинкою.

Журавлиним окликом осінь віджурилася,
Загубився промінь в сірій далині.
Розкажи, любов моя, може ти приснилася,
Залишивши на прощання спогади сумні.

Приспів:
І летять до мене мрії райдужні,
Як іду знайомою стежинкою,
І тремтять мої колишні радощі,
Зірваною вітром павутинкою.

Вже ідуть, ідуть сніги і здаються вічними,
Як моя розлука з присмаком гірким,
А в саду зимовому засмутилась дівчина,
Ніжно тулиться сніжинка до її щоки.

Приспів:
Скільки, скільки в нас іще не сказано,
Знов піду знайомою стежинкою.
Може, то печаль з’явилась казкою,
І розтане білою сніжинкою.