Доля щастя нам подарувала,
Як цвіли черешневі сади.
Многа літ нам зозуля бажала
І любові з роси й води.
Шепотів я у снах: "Дружино",
"Чоловіченьку", – мліла ти.
І устами малого сина
Нам всміхалися всі світи.
І устами малого сина
Нам всміхалися всі світи.

Ти моя найцінніша перлина,
Найчистіша глибінь очей.
Ти із мене здуваєш пилину,
Зігріваєш теплом ночей.
Я радію щодня хвилині,
Коли бачу і сонце, і світ,
Та найбільше – своїй дружині,
Що кохає мене стільки літ.
Та найбільше – своїй дружині,
Що кохає мене стільки літ.

Моя повінчана дружино,
Княжно родинного тепла.
Люблю тебе, тебе єдину,
Яка б там доля не була.
Ти бережеш подружнє горно,
Душевні з’єднуєш мости.
Тебе до серця я пригорну,
Дай Бог довіку в парі йти.
Ти бережеш подружнє горно,
Душевні з’єднуєш мости.
Тебе до серця я пригорну,
Дай Бог довіку в парі йти.

Ти бережеш подружнє горно,
Душевні з’єднуєш мости.
Тебе до серця я пригорну,
Дай Бог довіку в парі йти.

Тебе до серця я пригорну,
Дай Бог довіку в парі йти.

Дай Бог довіку в парі йти...