У сусіда хата біла,
У сусіда жінка мила:
Ніжки білі, невеличкі,
Носить жовті черевички.

Вранці устає раненько,
Прибере все чепурненько,
Обмете чистенько в хаті,
На припічку ще й в кімнаті.

На сніданок куліш зварить,
Маслом добренько заправить,
Хляки з салом ще й лемішку
Ще й затірку впереміжку.

А на обід борщ з сметаною
Та ще й з миски полив’яної,
З часником пампушки, кваша,
Добра з вишкварками каша.

На полудень хліб гарячий,
Студень добрий ще й телячий,
Язик варений до хріну,
Локшини на переміну.

На вечерю кльоцки з салом,
Баранина з підливалом,
Мнишки, путря, шулики,
Вергуни та пироги.

А у мене хата чорна,
Жінка бридка, немоторна,
Тільки спить да лежить,
Та не хоче робить.

Прийшов з поля, змордувався,
Добре їсти сподівався,
Вона борщ пісний ізварить,
Хліб глевкий, аж серце давить.

На сніданки – дулі тиче,
На полудень – за чуб смиче,
На вечерю – кулаки
Наштовхає під боки.

Після того за лопату,
Жене к чорту спать на хату,
Приказує не злізать:
– Буду мнялом потягать!

Сказав: "Гапко, ходім спати!" –
Вона зараз тіка з хати,
Я за нею був погнався,
Та між москалів попався.

Сказав: "Гапко, чи ти чуєш,
Чом ти мене не рятуєш?"
Вона візьме за чуприну:
– Не ганяйся, бісів сину!

Так свій вік я скоротаю,
Недосплю, недоїдаю,
Тільки боюсь тії смерті,
Щоб на хаті не умерти.