Стоїть явір над водою, в воду похилився.
Стоїть козак над берегом, він чогось зажурився. (2)

Не хилися, яворику, бо ти ще зелененький,
Не журися, козаченьку, бо ти ще молоденький.

Не рад явір хилитися, хилит його ліщина,
Не рад козак журитися, журит його дівчина.

Та учора ізвечора зійшов місяць високо,
Закопали миленького в сиру землю глибоко.

Ой вийду я на дорогу, куди милий мій ходив,
Вирву я си тоту квітку, що миленький посадив.

Ой вийду я на дорогу під милого ворота,
Подивлюся сюди-туди: аж тепер я сирота.

Ні з ким в поли жито жати, ні з ким снопи в’язати,
Ні з ким сісти хліба з’їсти, ані правди сказати.