Ой погуляв бурлачина
Та в світі немало
І не думав о нещасті,
Що б ся із ним стало.
Гуляв, гуляв, літа скидав,
Не знав, що то лихо.
Зводив дівчат, молодиців,
Напивався тихо.
– Ой що пропив, то не тужив, –
Годен заробити!
Прийшло врем’я, що не можу
Води взяти пити.
Радять люди і сусіди,
Чим би ся лічити.
Прийшло врем’я, що не можна, –
Треба в землі гнити.
Помирає бурлачина,
Кості затріщали,
Поклонився всьому світу,
В очах сльози стали.
Помирає бурлачина,
Як не був ніколи.
Отак наші пропадають,
Нещасная доле!
Та чорна хмара наступає,
Дрібний сніжок пролітає,
Бурлак ніжки підгинає,
Батька й неньку споминає.
– Та десь ти мене, моя нене,
Понад воду не носила,
Ой що ти мене, моя нене,
Іще маленьким не втопила.
Та десь ти, моя нене,
У купелі не купала.
Ой що ти, моя нене,
Ще маленьким не залляла.