Ходить, блудить козак по ліщині,
Приблудився на ніч до дівчини:
– Ой дівчино, переночуй мене!
Не так мене – коня вороного,
Кінь вороний місця не простоїть,
Моя збруя місце не пролежить.
Ой дівчино, прийми ж мене на ніч!
– Ой не прийму, боюсь поговору!
– Ой не бійся, дівчино, нічого,
Я ще молод не зрадив нікого.
Ой дівчина козака любила,
Вона ж його на нічку пустила.
Ой дівчино, збуди ж мене рано,
Ой так рано, щоб ще не світало,
Щоб козаки коней не сідлали,
Щоб москалі до муштру не стали.
Ой дівчина козака любила,
Вона ж його рано не збудила.
Зійшло сонце, козак пробудився,
Глянув на віконце – тяжко зажурився
Ой ти, дівчино, ой ти ж, моє серце,
Через тебе втратив коня і сідельце!
Ой через тебе, тебе невдячную
Ой втратив же я козацькую збрую.